Лекція. Особистість дитини як об’єкт і суб’єкт в освітній технології. Особистість як змістове узагальнення вищого рівня
Особистість дитини як об’єкт і суб’єкт в освітній технології. Особистість як змістове узагальнення вищого рівня
Знати: поняття індивід, особистість, індивідуальність, структуру якостей особистості, загальне поняття технології та технологічного підходу в педагогіці.
Вміти: характеризувати особистість як змістове узагальнення вищого рівня, встановлювати міжпредметні зв’язки з психологією, педагогікою, окремими методиками при розкритті питань теми.
Ключові поняття: індивід, особистість, індивідуальність, об’єкт та суб’єкт освітньої технології, технологія, технологічний підхід до навчання та виховання, якості особистості, модель структури якостей особистості, знання, вміння, навички, розумові дії, сфери якостей особистості.
План
1. Вступ. Технологічний підхід в освіті.
2. Особистість дитини як суб’єкт і об’єкт освітньої технології.
3. Особистість як смислове узагальнення вищого рівня.
4. Структура якостей особистості. Знання, уміння, навички. Способи розумових дій. Самостійна робота.
7. Сфера естетичних і моральних якостей особистості. Дієво-практична сфера особистості. Самостійна робота.
Основна література
- Підласий, І. П. Продуктивний педагог [Текст] : Настільна книга вчителя / І. П. Підласий. – Х. : Вид. група «Основа», 2010. – 360 с. – С.27-30.
- Селевко Г.К. Энциклопедия образовательных технологий: В 2 т. – М.: НИИ школьных технологий, 2006. – 816 с. - С.7 - 10, 16 - 29, 32 - 35.
- Чепіль, М. М. Педагогічні технології [Текст] : навчальний посібник / М. М. Чепіль, Н.З. Дудник. – К. : Академвидав, 2012. – 224 с. – С. 86-105. (Серія «Альма-матер»).
Інтернет-ресурси
- Особистісно орієнтоване навчання [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pidruchniki.com/14810405/pedagogika/osobistisno_oriyentovane_navchannya
- Тлумачний словник з інформаційно-педагогічних технологій [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://posibnyky.vntu.edu.ua/slovnik/1.htm
- Основні орієнтири виховання учнів 1 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/ua/about-ministry/normative/548- – Назва з екрану. – Дата перегляду: 15.05.2014
Допоміжна
- Савченко, О. Я. Вивчення особистості молодшого школяра як передумова успішної організації його навчальної діяльності [Текст] // Початкова школа. - 2011. - №3. - С.1-6.
- Шейко, Г.К. Інноваційні методи роботи в початковій школі [Текст] / Г. К. Шейко. - Х.: Видавництво: «Ранок», 2008. - 208с.
- Щекатунова, Г. Інноваційний розвиток загальноосвітніх навчальних закладів незалежної України: творення школи майбутнього // Рідна школа. – 2011. - №6. – С.21 – 28.
Вступне слово
Віки та епохи люди ламали голови над таємницями становлення особистості, дивом зростання паростків «Я» під нестерпною спекою впливів, моделей, чітко визначених «шляхів виховання» та способів становлення.
Хто шукає, змушений блукати (Гете «Фауст»). Якщо і є в світі щось істинне, то це – блукання, безконечний сумнів і незадоволені пошуки Атлантиди, Досконалості. Прикро, що кожна наша знахідка – хибна. Кожна наша знахідка – зупинка і достатність. В той час, коли тільки вища мудрість і найбільше глупство мають право не рухатися, вони незмінні. Істина – невловима, не піймана, як дивовижна жар-птиця, котра дарує своє перо лише обранцям, найщасливішим серед щасливих.
К. Гельвецій говорив, що люди не народжуються, а стають тим, ким вони є, маючи на увазі величезну роль виховання в процесі становлення особистості. Історію людства супроводжують численні педагогічні трактати. Їх суперечливість вказує на те, що не було і не буде (дякувати Богу!) єдиного доступного і загального рецепту «приготування» досконалого процесу виховання і навчання.
Л.М. Толстой зізнавався, що ми не знаємо і не можемо знати у чому повинно полягати виховання.
Давньокитайська притча про господаря, який сумував, що сходи на його полі не ростуть і заходився витягувати їх руками. Так, на його думку, він допомагав їм рости. Але пагінці загинули.
Щось схоже може трапитися з нашим нетерплячим бажанням «досягти мети виховання», «виліпити» особистість за зразком, за своїми уявленнями, забуваючи про природу і час проростання і становлення, розквіту і усвідомлення особистості.
Л.М. Толстой («вільне виховання»: «Книга для читання», «Азбука», «Нова азбука», «Про народну освіту»): «Педагогіка стане наукою лише тоді, коли спиратиметься на досвід вчителів і будуватиме свої висновки не на абстрактних філософських теоріях, а на основі узагальнення педагогічної практики. Школа повинна давати дітям широке коло знань, всебічно розвивати їх творчі сили».
Пам’ятаємо ідею пансофії Я. Коменського: Навчати всіх усьому.
Я. Коменський прагнув знайти такий загальний порядок навчання, при якому воно здійснювалося б за єдиними законами людської природи. Тоді навчання не вимагалоб нічого іншого, крім «искусного распределения времени, предметов и методов». В ідеалі, при єдиному досконалому методі навчання, вважав Коменський, «все пойдет вперед не менее ясно, чем идут часы с правильно уравновешенными тяжестями, так же приятно и радостно, как приятно и радостно смотреть на такого рода автомат, и, наконец, с такой верносью, какую только можно достигнуть в подобном искуссном инструменту»
З часів Коменського в педагогіці було багато спроб зробити навчання схожим на добре налагоджений механізм. Але ми не наблизилися до цього ідеалу. Причина в різноманітності, багато варіативності, неоднозначності. Різноманітність навчально-виховних завдань. Різноманітність елементів змісту освіти і видів навчального матеріалу. Неоднозначність проявів закономірностей його засвоєння в залежності від індивідуальних особливостей дітей, їх стиля пізнавальної діяльності і багатьох інших факторів, зокрема, атмосфери в класі, взаємовідносин між дітьми, дітьми і вчителем.
В практиці навчання немає єдиного ідеального підходу, але є широке розмаїття форм, методів,засобів, моделей навчального процесу, які демонструють ефективність – кожна у своїх умовах – в руках педагога-майстра.
Але пошуки єдиного ефективного підходу не припиняються. Причина – масовість шкільного навчання, орієнтація на середнього учня. Звідси суперечність між вимогами суспільства і можливостями, станом навчально-виховного процесу у школі.
Йде пошук такої побудови навчально-виховного процесу, який був би ефективним в умовах масової школи і забезпечував би успіх кожному вчителеві.
Отже, в сучасній педагогіці йде пошук таких дидактичних підходів, дидактичних засобів, які могли б перетворити навчання у своєрідний виробничо-технічний процес з гарантованим результатом.
При вивченні предмету «сучасні педагогічні технології» ми розглянемо питання технологізації педагогічного процесу, зазирнемо в творчі лабораторії вчителів-майстрів педагогічної праці, познайомимося з окремими сучасними педагогічними технологіями.
1. Вступ
Системи освіти в країнах світу переходять до нового етапу становлення, входження у світовий освітній простір. Цей процес супроводжується історичними змінами в педагогічній теорії й практиці навчально–виховного процесу.
Новий етап характеризується змінами:
- ставлення до знань, умінь, навичок як пріоритетної мети освіти, починають займати цінності мислення, творчості, компетентності особистості;
- компетентнісний підхід до формування змісту освіти;
- ієрархії цілей: інтегративні цілі навчання домінують над предметними, діяльнісний підхід замінює пояснювально-ілюстративний виклад;
- освітні цінності: «Ви повинні вивчити і відтворити» заміняє «Ми допоможемо вам оволодіти і застосувати»;
- характер педагогічних відносин: авторитаризм заміняє співробітництво.
Відбувається зміна освітньої парадигми: інший зміст, інші підходи, інше право, інші відносини, інше поводження, інший педагогічний менталітет.
Формується новий педагогічний менталітет:
- Формула «освіта на все життя» змінюється формулою «освіта через усе життя».
- Зміст збагачується новими процесуальними вміннями, розвитком здатності оперувати інформацією.
- Методи навчання збагачуються творчим рішенням проблем науки й ринкової практики з акцентом на індивідуалізацію освітніх програм.
- Традиційні способи інформації – усна й письмова мова, телефонний та радіозв’язок поступаються місцем комп’ютерним засобам навчання, використанню телекомунікаційних мереж глобального масштабу.
- Найважливішого складового педагогічного процесу стає особистісно–орієнтована взаємодія вчителя з учнями.
- Особлива роль приділяється духовному вихованню особистості, становленню морального вигляду Людини.
- Відбувається подальша інтеграція освітніх факторів: школи, родини, мікро- і макросоціуму.
- Зростає роль науки в створенні педагогічних технологій, адекватних рівню суспільного знання.
Тенденції удосконалення технологій:
У психолого–педагогічному плані основні тенденції вдосконалювання освітніх технологій характеризуються переходом:
- від освіти як трансляції до освіти як діалогу культур;
- від навчання як функції запам’ятовування до навчання як процесу розумового розвитку, яка дозволяє використати вивчене;
- від асоціативної, статичної моделі знань до динамічно структурованих систем розумових дій, до компетентнісних характеристик особистості;
- від орієнтації на середнього учня до диференційованих, профільних, індивідуалізованих програм навчання;
- від зовнішньої мотивації учіння до внутрішніх мотивів самоудосконалення;
- від дисциплінарної, примусово–нормативної домінанти освіти до домінанти саморозвитку, самоудосконалення дитини.
Процеси модернізації освіти не встигають за вимогами часу.
Накопичений достатній потенціал: досягнення психолого–педагогічної науки, досвід інновації, авторських шкіл, вчителів–новаторів, результати психолого – педагогічних досліджень.
Розв’язання проблем через технологічний підхід.
Технологія – науково і /або практично обґрунтована система діяльності, яка застосовується людиною з метою перетворення оточуючого середовища, виробництва матеріальних або духовних цінностей.
Технологічний підхід виступає як концентроване відображення досягнутого рівня розвитку, впровадження наукових досягнень в практику, як показник високого професіоналізму діяльності.
Технологічний підхід відкриває нові можливості для концептуального і проектного освоєння різних галузей і аспектів освітньої , педагогічної і соціальної діяльності, він дозволяє:
- з більшою впевненістю прогнозувати результати і керувати педагогічним процесом;
- аналізувати і систематизувати на науковій основі практичний досвід і його використання:
- комплексно розв’язувати освітні і соціально–виховні проблеми;
- забезпечувати сприятливі умови для розвитку особистості;
- зменшувати ефект впливу несприятливих обставин на людину;
- оптимально використовувати ресурси;
- обирати найбільш ефективні і розробляти нові технології і моделі для розв’язку соціально–педагогічних проблем.
Технологічний підхід до навчання передбачає точне інструментальне управління навчальним процесом і гарантоване досягнення визначених навчальних цілей.
Працюють: В.П.Беспалько, В.І.Боголюбова, Г.К. Селевко, І.М.Дичківська, О.М.Пєхота та ін..
Висновок. Сучасний освітній простір вимагає технологічного підходу. Вивчення і впровадження сучасних педагогічних технологій – потреба часу.
2. Особистість дитини як об’єкт і суб’єкт в навчальній технології
Особистість – сукупність в єдності антропологічних, соціальних, психологічних характеристик людини.
Індивід – сукупність фізичного і психічного змісту. Людина – індивід представляє (умовно) сукупність психічного та фізичного змісту.
Свідомість – є людська здатність відтворювати дійсність в мисленні. Становить основу особистості.
Об’єктивний прояв особистості відображається у взаємодії з оточуючим світом, у великому спектрі різних психічних якостей і властивостей.
Суб’єктивно особистість проявляється в усвідомленні людиною свого «Я» в світі і суспільстві собі подібних (самопізнання).
Педагогіка як область людської діяльності, включає в свою структуру суб’єкти та об’єкти процесу. В традиційній суб’єкт–об’єктній педагогіці дитині відводиться роль об’єкту якому старше покоління (вчитель) передає досвід. Підготувати дитину до життя – це кінцева мета системи. Принципово важливо – що і як формувати у нього для її досягнення.
Сучасна педагогіка все частіше звертається до дитини як до суб’єкта навчальної діяльності, як до особистості, яка прагне до самовизначення та самореалізації. з цієї точки зору необхідно дати відповідь на питання: що являє собою дитина як цілісна особистість? Які структури виявляють її суб’єктні позиції? Які якості в ній слід розвивати? Педагогіка суб’єкт – суб’єктних відносин завойовує все більше прихильників і всі прогресивні навчальні технології спрямовані на реалізацію цих ідей.
Висновок. У педагогічній технології дитина виступає як суб’єкт і об’єкт. Спираємося на принцип суб’ект-суб’ктної взаємодії учасників процесу навчання, що забезпечує реалізацію ідей педагогіки співробітництва.
3. Особистість як змістовне узагальнення вищого рівня
Термін «змістовне узагальнення» означає теоретичний образ, який отримують в людській свідомості шляхом мислитель них операцій, які встановлюють єдність системи понять та їх взаємозв’язків та представляючи таким чином узагальнення узагальнень. Узагальнення такого рівня є поняття особистості.
Особистість – це психічна, духовна сутність людини, що виступає в різних узагальненнях системних якостей:
- сукупність соціально значущих якостей людини;
- система відносин до світу і зі світом, до себе і з самим собою;
- система діяльності, здійснення соціальних ролей, сукупність актів поведінки;
- розуміння навколишнього світу, та себе в ньому;
- система потреб;
- сукупність здібностей, творчих можливостей;
- сукупність реакцій на зовнішні умови і т.д.
Висновок. Особистість людини є змістове узагальнення вищого рівня. Вона є цілісною сукупністю якостей, що включає все різноманіття її проявів (потреб, здібностей, Я- концепції, відносини, діяльність, вчинки, інтелект, соціальні ролі і т.д.).
Особистість є способом буття людини в системі відносин з іншими людьми.
Личность – та же Вселенная:
глубокая, таинственная, неисчерпаемая.
И.Е. Ефремов.
4. Структура якостей особистості дитини. Самостійна робота.
Розрізняють чотири ієрархічні рівні:
1. Рівень темпераменту включає якості, що передаються спадково; вони пов’язані з індивідуальними особливостями нервової системи особистості.
2. Рівень особливостей психічних процесів утворює якості, що характеризують індивідуальний характер відчуттів, уяви, пам’яті, мислення, волі. Мислитель ні логічні операції називають способами розумових дій, мають велику роль у процесі навчання.
3. Рівень досвіду особистості. Включає такі якості: ЗУН, звички. ЗУН формуються у процесі вивчення шкільних процесів; сфера дійова та практична – формується під час трудової та практичної діяльності.
4. Рівень спрямованості особистості поєднує соціальні за змістом якості, що визначає відношення людини до навколишнього світу, що служать направляючою та регулюючою психологічною основою його поведінки: інтереси, погляди, переконання, ціннісні орієнтації, морально – етичні принципи та світосприйняття.
В структурі особистості є ряд якостей, які можуть проявлятися на всіх рівнях. Ці якості, точніше групи якостей: потреби, характер, здібності і Я – концепція особистості утворюють разом з рівнями основу особистості. Всі групи якостей особистості тісно взаємозв’язані, утворюючи найскладнішу цілісну систему.
Мета всіх освітніх закладів суспільства – сформувати людину, наділити її певним комплексом якостей, які б дозволяли їй жити в сучасному світі, бути захищеним від неприємностей середовища. Для цього педагог повинен мати уявлення про об’єкт виховання – особистість дитини. В практиці роботи освітніх закладів використовуються узагальнені моделі особистості (за К.К.Платоновим, І.П.Івановим, З.Фрейдом та ін.)
Модель структури якостей особистості ( по К.К.Платонову)
В якостях особистості поєднуються спадкові (біологічні) і при житті (соціальні) компоненти.
Визначено:
- Рівень темпераменту – включає якості, які обумовлені спадковістю; пов’язані з
індивідуальними особливостями нервової системи людини (потреби та інстинкти).
- Рівень особливостей психічних процесів утворюють якості, які характеризують
індивідуальний характер відчуттів, сприйняття, уяви, уваги, пам’яті, мислення, почуттів, волі.
Мислительні логічні операції (асоціації, порівняння, абстрагування, індукція, дедукція, і т.п.) називають способами розумових дій. Вони відіграють важливу роль в процесі навчання.
- Рівень досвіду особистості. Відносимо знання, уміння, навички, звички. Виділяємо ті, які
формуються в процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін – ЗУН і ті, які набуваються в трудовій , практичній діяльності – СДП ( сфера дієво–практична).
- Рівень спрямованості особистості об’єднує соціальні за змістом якості, які визначають
ставлення людини до оточуючого світу, які є спрямовуючою і регулюючою психологічною основою поведінки людини: інтереси, погляди, переконання, соціальні установки, ціннісні орієнтації, морально–етичні принципи і світогляд.
Спрямованість як інтегральна якість (разом з потребами і Я – концепцією ) становлять основу самокерованого механізму особистості (умовно СКМ)
Морально–етичні і естетичні погляди і переконання особистості разом з комплексом відповідних їм ЗУН представляють сферу естетичних і моральних якостей (умовно СЕН)
Біологічне – ядро. Спрямованість – оболонка.
Комплекс соціальних якостей особистості
Інтегральні групи якостей: потреби, характер, здібності, Я-концепція ставлять
«каркас» особистість.
Всі групи взаємопов’язані, переходять, а часто і компенсують одна другу, утворюють складну цілісну систему.
Модель структури якостей особистості за І.П.Івановим
Для характеристики цілей і змісту освітніх технологій зручною є модель І.П.Іванова. В ній визначені якості людини, які мають особливе значення в освітньому процесі
ЗУН – сфера знань, умінь, навичок;
СРД – способи розумових дій;
СМО – самокерований механізм особистості;
СЕН – сфера естетичних і моральних якостей;
СДП – сфера дієво–практичних якостей;
СТВ – сфера творчих властивостей;
СФР – сфера фізичного розвитку.
Для спеціальних психолого–педагогічних цілей виділяють інтелектуальну, мотиваційну, емоційну, вольову, предметно–практичну та ін. сфери психіки.
Компетентнісна модель особистості
Особистість можна представити як сукупність компетентностей, які виступають як міра здатності людини включатись в діяльність.
Ключові компетентності групуються на властивостях особистості і проявляються в певних способах поведінки, які спираються на психологічні функції людини, мають широкий практичний контекст, мають універсальність.
Для шкільної практики виділяємо супер–компетентності:
- математична – володіння математичними уміннями;
- комунікативна (мовна);
- інформаційна – уміння працювати з усіма видами інформації
- автоматизована – здатність до самовизначення, самоосвіти, конкурентноздатності;
- соціальна – вміння жити і працювати в колективі, групі;
- продуктивна – уміння працювати і заробляти, здатність до створення власного продукту, вміння приймати рішення і нести відповідальність за них;
- моральна – готовність, здатність і потреба жити за загальнолюдськими моральними законами.
Також є трудова, навчальна, ігрова, комунікативна компетентності за діяльнісною характеристикою людини.
Є професійна компетентність і т.д.
Основу компетентностей ставлять здібності. Кожній здібності – свої компетентності.
Існують рівні компетентностей. → Атестація вчителя.
Висновок. Учителеві, керівникові (технологові навчального процесу) необхідно орієнтуватися в широкому спектрі сучасних інноваційних технологій, ідей, шкіл, напрямків, не витрачати час на відкриття вже відомого. Сьогодні бути педагогічно грамотним фахівцем не можна без вивчення всього великого арсеналу освітніх технологій.
Самокеруючі механізми особистості (СМО)
Керування й регулювання будь – яких процесів, у тому числі й педагогічних, засновані на принципі зворотного зв’язку: суб’єкт керування (у цьому випадку - учитель) посилає команди виконавцеві (об’єкту керування – учневі ) і повинен одержувати інформацію про результат діяльності. Без такого зворотного зв’язку неможливо виробити подальші коригувальні й плануючі рішення, досягти мети діяльності.
Людина стосовно своєї діяльності є й об’єктом, і суб’єктом керування; зустрічаючи на шляху яму, він приймає рішення, дає сам собі команду, обходить або перестрибує її, при цьому контролюючи свої дії. Таке сполучення функції об’єкта керування називають самоврядуванням.
Людина – досить зроблена самоврядна й саморегулююча система. Рівень самоврядування – одна з головних характеристик особистісного розвитку.
Психологічний механізм самоврядування досить вибірково ставиться до зовнішнього виховного або навчального впливу, приймає або відкидає його, будучи тим самим активним регулятором власної психічної діяльності. Усяка зміна, усякий крок у розвитку особистості відбуваються як її власний емоційний вибір або свідоме рішення, тобто регулюються особистістю «зсередини»
Основу внутрішнього саморегулюючого механізму представляють три інтегральних якості (психогенні фактори розвитку): потреби, спрямованість, Я – концепція (мал.1).
Потреби. Потреби – це фундаментальні властивості індивіда, що виражають його нестаток у чому – небудь і являються джерелом психічних сил і активності людини. Потреби можна розділити на матеріальні (у їжі, одязі, житлі), духовні (у пізнанні, естетичній насолоді), фізіологічні й соціальні (у спілкуванні, праці, суспільній діяльності). Духовні й соціальні потреби формуються громадським життям людини.
Спрямованість. Спрямованість являє собою сукупність стійких і щодо незалежних від ситуацій мотивів, що орієнтують дії й вчинки особистості. У неї входять інтереси, погляди й переконання, соціальні установки, ціннісні орієнтації, нарешті, світогляд.
Інтереси – усвідомлена форма спрямованості, що служить спонукальною причиною дії особистості. Пізнавальний інтерес – прагнення до вивчення, пізнання об’єкта. Соціальний інтерес – основа соціальних дій індивідів або соціальних груп, пов’язана з об’єктивними умовами їхнього існування.
Переконання, погляди – суб’єктивні відносини особистості до навколишньої дійсності й своїх вчинків, пов’язані із глибокою й обґрунтованою впевненістю в істинності знань, принципів і ідеалів, якими людина керується.
Соціальні установки – готовність, схильність до певних соціально – прийнятих способів поводження.
Ціннісні орієнтації – спрямованість свідомості й поводження на суспільні, матеріальні й духовні цінності, краще відношення до тих або інших з них.
Світогляд – упорядкована система поглядів і переконань особистості (політичних, філософських, естетичних, природничонаукових і інших).
Я – концепція. Я – концепція особистості – це стійка, у більшому або меншому ступені усвідомлювана й пережита система уявлень особистості про саму себе, на основі якої вона будує свою поведінку.
Як інтегральне поняття, Я – концепція містить у собі цілу систему якостей, що характеризують самостійність людини: самосвідомість, самооцінка, зарозумілість, самоповага, самолюбство, самовпевненість. Вона пов’язана з процесами рефлексії, самоорганізації, саморегуляції, самовизначення, самореалізації, самоствердження й т.п.
Я – концепція визначає найважливішу характеристику процесу саморегуляції особистості – її рівень прагнень, тобто уявлення про те, якого «місця» серед людей вона заслуговує.
Знання, уміння, навички (ЗУН) . Самостійна робота.
Знання – перевірені практикою результати пізнання навколишнього світу, його вірне відбиття в мозку людини.
Найпоширеніші наступні класифікації знань:
За локалізацією відбиття виділяють:
- індивідуальні знання (свідомість) – сукупність почуттєвих і розумових образів і їхніх зв’язків, що виникають при взаємодії індивіда з дійсністю, його особистий досвід спілкування, праці, пізнання миру;
- суспільні знання – продукт узагальнення, об’єктивізації, усуспільнення результатів індивідуальних пізнавальних процесів, виражених у мові, науці, техніці, моральних і духовних цінностях, створених поколіннями людей, цивілізацією.
Навчання – перетворення суспільних ЗУН в індивідуальні.
Таблиця 1.1
Я-концепція особистості
|
Потреби |
Направленість |
Я - концепція |
|
Пізнавальні |
Інтереси |
Я подобаюсь |
|
Самовизначення |
Погляди |
Я здібна (здібності) |
|
Самоствердження |
Соціальні настанови |
Я потрібен |
|
Ціннісні орієнтири |
Я можу (воля, характер) |
|
|
Самовиховання |
Переконання |
Я створюю |
|
Я знаю |
||
|
Самоосвіта |
Морально – етичні принципи |
Я керую |
|
Самовдосконалення |
Світосприйняття |
Я володію |
За формою відображення ЗУН виділяють:
– знакові , вербальні знання, закодовані в знаковій, язиковій формі, теоретичні знання;
– образні, представлені в образах, сприйнятих органами почуттів;
– речовинні, існуючі в предметах праці, мистецтва – упредметнені результати діяльності;
– процедурні – ті, які укладені в поточній діяльності людей, їхніх уміннях і навичках, у технології, процедурі трудового й творчого процесу.
Класифікація знань за галуззю і предметом пізнання: найбільші її розділи: гуманітарні й точні математичні науки, філософія, жива й нежива природа, суспільство, техніка, мистецтво.
За психологічним рівнем виділяють: знання – дізнавання, - відтворення, - розуміння, - застосування, - автоматичні дії, - відношення й знання – потреба.
За ступенем узагальнення: факти – явища, поняття – терміни, зв’язки – закономірності, гіпотези – теорії, методологічні знання, оцінні знання.
Асоціативна модель індивідуальних знань. Органи почуттів передають сигнали мозку, що запам’ятовує їх у вигляді слідів пам’яті – фактів сприйняття, елементарних цеглинок знання. Одночасно в мозку фіксуються й зв’язка фактів – асоціації (по суміжності в часі й просторі, по подібності або протилежності й іншим ознакам).
Свідомість здатна виділяти в цих фактах і зв’язках основні й другорядні елементи, створювати узагальнення (поняття), пізнавати зв’язку й закономірності, сховані від безпосереднього сприйняття, вирішувати поставлені зовнішніми обставинами завдання.
Найпростішою змістовою системою є поняття.
Поняття - знання істотних властивостей (сторін) предметів і явищ навколишнього світу, знання істотних зв’язків і відносин між ними. Поняття – не те, що спостерігається, а це абстракція, що виражає внутрішній значеннєвий зміст об’єктів пізнання.
Уміння й навички. Особливу частину загальнолюдського досвіду представляє сам процес, спосіб діяльності. Він лише частково може бути описаний за допомогою мови. відтворити його можна тільки в тій самій діяльності, тому володіння їм характеризується особливими якостями особистості – уміннями й навичками.
Уміння визначається як здатність особистості до ефективного виконання певної діяльності на основі наявних знань у змінених або нових умовах. Уміння характеризуються насамперед здатністю за допомогою знань осмислювати наявну інформацію, становити план досягнення мети, регулювати й контролювати процес діяльності. Уміння включає й використовує всі стосовні навички особистості.
Прості вміння при достатньому вправлянні можуть автоматизуватися, переходити в навички. Навички – це здатність виконувати які – небудь дії автоматично, без заелементного контролю. Тому іноді говорять, що навичка – це автоматизоване вміння.
Навички й уміння характеризуються різним ступенем узагальненості й класифікуються по різних логічних підставах. Так, по характеру переважних психічних процесів виділяють рухові (моторні), почуттєві (сенсорні) і розумові (інтелектуальні).
ЗУН визначають так звану «навченість» особистості, тобто обсяг відомостей, інформації, наявних у пам’яті, і елементарних умінь і навичок по їхньому відтворенню. Інтелектуальні вміння по застосуванню й творчому перетворенню інформації ставляться вже до іншої групи якостей особистості – способам розумових дій.
Зміст і обсяг ЗУН визначений в навчальних програмах початкової школи. За період навчання у початковій школі учень повинен засвоїти приблизно 200 нових понять, вивчити більше 150 правил з математики, мови, виконати більше 3500 завдань з математики, 2000 вправ з рідної мови, прочитати більше 500 творів, нерахуючи позакласне читання.
Способи розумових дій (СРД) . Самостійна робота.
Всі живі організми прагнуть вирішити завдання існування, задоволення первинних потреб у їжі, продовженні роду, безпеці. Людина досягла значних успіхів, створивши унікальну цивілізацію – синтез науки, техніки, культури, мистецтва. Психологічний індивідуальний процес, що привів людство до сучасного рівня цивілізації – це мислення.
Мислення - процес пізнання людиною об’єктів і явищ навколишнього світу і їхніх зв’язків, рішення життєво важливих завдань, пошуку невідомого, передбачення майбутнього. Мислення – це процес роботи свідомості, переробки мозком знань, що зберігаються в ньому, і вступник інформації й одержання результатів: управлінських рішень, продуктів творчості, нових знань. ЗУН – емоційні й знакові образи, що зберігаються в пам’яті, і їхні зв’язки – є базою, засобом для мислення.
Способи, якими здійснюється мислення, називаються способами розумових дій (СРД). Їх можна класифікувати в такий спосіб:
1) за характером переважаючих засобів мислення: предметно – діючі, наочно – образні, абстрактні, інтуїтивні;
2) за логічною схемою процесу: порівняння, аналіз, абстрагування, узагальнення, синтез, класифікація, індукція, дедукція, інверсія, рефлексія, гіпотеза, експеримент;
3) за формою результату: створення нового образа, визначення поняття, судження, умовивід, теорема, закономірність, закон, теорія;
4) за типом логіки мислення: розумові – емпіричні (класично – логічні) і розумово – теоретичні (діалектико – логічні, по В.В.Давидову).
Крім терміна «способи розумових дій» (СРД), у педагогічних технологіях застосовується й близький до нього термін «способи навчальної роботи» (Якиманська І.С.), яким позначається область процесуальних умінь, що відіграють винятково важливу роль для успішного навчання.
Найважливіші загальні способи роботи (загально навчальними вміннями й навичками):
1. Уміння й навички планування навчальної діяльності: усвідомлення навчального завдання; постановка цілей; вибір раціональний і оптимальний шляхи їхнього досягнення; визначення послідовності й тривалості етапів діяльності; побудова моделі (алгоритму) діяльності; планування самостійної роботи на уроці й будинку; планування на день, тиждень, місяць.
2. Уміння й навички організації своєї навчальної діяльності: організація робочого місця в класі – наявність і стан навчальних засобів, їхнє раціональне розміщення, створення сприятливих гігієнічних умов; організація режиму роботи; організація домашньої самостійної роботи; визначення порядку й способів розумових дій.
3. Уміння й навички сприйняття інформації, робота з різними джерелами інформації (комунікативні): читання, робота із книгою, конспектування; бібліографічний пошук, робота з довідниками, словниками; слухання мови, запис прослуханого; уважне сприйняття інформації, керування увагою; спостереження; запам’ятовування. Особливу групу утворюють уміння й навички роботи з комп’ютером.
4. Уміння й навички розумової діяльності: осмислювання навчального матеріалу, виділення головного; аналіз і синтез; абстрагування й конкретизація; індукція – дедукція; класифікація, узагальнення, систематизація доказів; побудова розповіді, відповіді, мови, аргументування; формулювання висновків, умовиводів; написання творів; рішення завдань, проблем.
5. Уміння й навички оцінки й осмислювання результатів навчальної діяльності; оцінка вірогідності викладу, вірності рішення; оцінка різних сторін явищ: економічної, екологічної, естетичної, етичної; уміння перевірити правильність і міцність теоретичних знань, практичних навичок; рефлексивний аналіз.
Таким чином, СРД входять найважливішою складовою частиною в способи навчальної роботи як більше широке поняття, що включає й зовнішні дії.
На шкільному етапі розвитку особистості рівень СРД визначає так звана «навченість» дитини, тобто його здатність до засвоєння знання, навчального матеріалу, можливість застосовувати індивідуальну систему знань, здатність вирішувати теоретичні й практичні завдання.
Висновок. Сучасна педагогіка все частіше звертається до дитини як до суб’єкта навчальної діяльності, як до особистості, яка прагне до самовизначення та самореалізації. з цієї точки зору необхідно дати відповідь на питання: що являє собою дитина як цілісна особистість? Які структури виявляють її суб’єктні позиції? Які якості в ній слід розвивати? Педагогіка суб’єкт – суб’єктних відносин завойовує все більше прихильників і всі прогресивні навчальні технології спрямовані на реалізацію цих ідей.